Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 09.23.2017, 3:22 AM

Довідник для учнів та студентів

Меню сайту
Пошук
Наше опитування
Чи допоміг вам сайт знайти те, що ви шукали?
Всього відповідей: 475
Що нового?
Форма входу
Міні-чат

Тваринництво України: зональний характер розміщення галузей та вплив на формування спеціалізованих А

Завантажити реферат:

/files/files2/tvarinnictvo_ukrajini.docx

Завантажити список літератури:

/files/files2/vikoristana_literatura.docx

Тваринництво України посідає в сільському господарстві України місце своєрідної «переробної» галузі, що переробляє продукцію рослинництва на харчові продукти і технічну сировину.

У структурі валової продукції сільського господарства, тваринництво становить понад 38 %. Основні його галузі — скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. До тваринництва також належать рибництво, бджільництво та шовківництво. Загалом завдання тваринництва полягають у виробництві високоякісних продуктів харчування та цінної сировини для харчової та легкої промисловості. Виробничий процес у тваринництві більш механізований і сприяє переведенню галузі на промислову основу.

Розвиток тваринництва залежить від кормовиробництва. Сучасне кормовиробництво складається з:

  • польового виробництва кормів — вирощування кормових і зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур;
  • лучно-пасовищного виробництва кормів — пов'язане з використанням природних кормових угідь — сіножатей та пасовищ;
  • промислового виробництва кормів — виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість, на якій як сировину використовують зерно і продукти його переробки, а також олійної, цукрової, м'ясної, рибної промисловості.

Відходи підприємств харчової промисловості (жом, мелясу, сироватку), громадського харчування, а також харчові відходи населення використовують як корм для тварин, без додаткової переробки. У кожній області ресурси кормів мають свої особливості, і важливо їх раціональніше використовувати. Тваринництво менш залежить від природних умов, ніж землеробство, оскільки тваринницькі комплекси можуть працювати на довізних кормах.

Скотарство — одна з найважливіших галузей тваринництва. Воно поширене на всій території України. Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь — у Карпатах, лісостепу і на Поліссі, найменше — у степу. Скотарство дає найбільший обсяг тваринницької продукції — молока і м'яса. За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямків скотарства:

  • молочне скотарство розвивається переважно там, де є пасовища із соковитими травами або навколо великих міст, де є значний споживач свіжого молока;
  • м'ясне скотарство розвивається лише у спеціалізованих на вирощуванні молодняка господарствах, які виникли при цукрових, крохмалепатокових та спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами;
  • м'ясо-молочне скотарство поширене в тих районах, де в кормовій базу переважають висококалорійні корми (степова, посушлива зона, де трави влітку висихають);
  • молочно-м'ясне скотарство характерне для районів інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ кормових культур, а також сіножатей і пасовищ.

Поширене скотарство в усіх областях і районах України. Найбільше великої рогатої худоби з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь в Лісостепу і на Поліссі.
В основному в країні скотарство має молочно-м'ясний напрям, тобто у структурі продукції, що виробляється, більшу частину становить молоко.
Навколо великих міст і в рекреаційних районах переважає молочний напрям. Висока частка виробництва молока характерна і для господарств у поліських, західних, лісостепових областях, де є для цього кормова база.

Останнім часом створюється тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби різних напрямів на промисловій основі.

Свинарство — друга за значенням галузь тваринництва в Україні. Зокрема, у Донецькій області розміщено виробничі потужності найбільшого в Україні виробника охолодженої свинини — компанії АПК-ІНВЕСТ. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але, оскільки цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища, ніж у лісостепу.

Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрями:

  • м'ясо-сальна є провідною спеціалізацією у господарствах лісової зони та лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі;
  • сальна направленість зображається у степу, де в кормах висока частка дешевих концентратів.

Частка свинини у виробництві м'яса наближається до 40%. Основна частина поголів'я свиней зосереджена на Поліссі, в Степу та в Лісостепу, хоча спеціалізація цієї галузі в різних районах неоднакова. На Поліссі і в Лісостепу переважають породи м'ясо-сального, в Степу – сального напрямів. (Поміркуйте, від чого це залежить.)
Найбільше свиней на 100 га сільськогосподарських угідь спостерігається у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Закарпатській, Чернівецькій та Рівненській областях.

Вівчарство поширене, головним чином, у Карпатах та степу, особливо південному. Найрозвиненіше воно в степу та лісостепу, де є багато концентрованих кормів. За роки незалежності суттєво знизило виробництво(майже у шість разів) і було на межі абсолютної руйнації. Нині вічарство починає відроджуватися і тому має поки допоміжне значення У степу розвивається вовняне, переважно тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Базується воно на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства використовують у степу вигони і пасовища. Вівці добре переносять посуху, холод і можуть добувати корм навіть з-під снігу завглибшки до 20 см. На Поліссі та в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, що дає високоякісні, міцні, теплі овчини, з яких виготовляють кожухи.

Внаслідок екстенсивного характеру вівчарства трудові витрати тут менші, ніж в інших галузях тваринництва країни. Вівчарство майже повністю базується на природних кормових угіддях. Кормова база його в зимовий період недостатня.

Продукція галузі дуже цінна. В легкій промисловості використовують вовну, смушки та овчину. Крім того, вівчарство дає м'ясо (баранина), молоко, жир.

Птахівництво розвинене в усіх регіонах. Розводять гусей, курей, індиків. Найбільшу увагу приділяють збільшенню поголів'я курей для отримання м'яса та яєць. Створено великі спеціалізовані птахофабрики поблизу великих міст, промислових та рекреаційних центрів.

Ставкове рибництво набуває дедалі важливішого значення. Розводять переважно коропа.. Товарне значення має форель.
Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку — на Поліссі, у широколистяних лісах та в лісостепу.
Шовківництво добре розвинуте в степових і частково в лісостепових областях.
Розвивається в Україні звірівництво. З хутрових звірів на спеціалізованих фермах і звірогосподарствах розводять сріблясто-чорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію.

Кролівництво дістало розвиток на Поліссі та в Лісостепу.

Шовківництво найпоширеніше в степовій і лісостеповій зонах України. Тут зосереджено основні площі шовковиці, листям якої живиться гусінь тутового шовкопряда. З її коконів виробляють натуральне шовкове волокно. У Києві працює єдиний в Україні шовковий комбінат, що постачає країні тканини з натурального шовку.
Бджільництво як галузь тваринництва, що дає надзвичайно цінну продукцію – мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко, найпоширеніше в Степу, Лісостепу і Карпатах. Продукція бджільництва активно використовується різними галузями харчової промисловості, зокрема лікеро-горілчаною, пивобезалкогольних напоїв та ін. Крім того, виробництво багатьох видів ліків базується також на цій сировині.

У лісостепових і лісових областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м'яса, ніж вівчарство.

На українських землях тваринництво відоме вже з неоліту, коли плекали велику рогату худобу, овець, свиней і кіз, зокрема носії трипільської культури; з бронзової доби поширене конярство (особливо у степових народів, насамперед у скіфів). Значно було розвинене тваринництво за княжої доби, конярство також для військових цілей. Від 15 століття відомий вивіз волів на Захід, пізніше й до Москви; за Гетьманщини з Лівобережжя експортовано волів і овець; проте весь час тваринництво задовольняло насамперед потреби місцевого населення. Щойно з кінця 18 століття тваринництво на Південній Україні набирає ринкового характеру: експорт вовни і волів. Але після перетворення степів на орну землю вівчарство зменшилося через брак кормової бази, а волів, які добре надавалися на розорання важкої цілини, замінили коні .

Агропромисловий комплекс — один з найбільших i найважливіших секторів економіки України. Від рівня розвитку, стабільності його функціонування залежить стан економіки і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, матеріальний рівень життя населення. Агропромисловий комплекс — складова структурна частина господарського комплексу України. Він повинен являти собою структурно завершену, збалансовану, зінтегровану, взаємозв'язану, високоефективну систему, здатну повністю забезпечити населення продуктами харчування, а зовнішню торгівлю — експортними товарами. Основною складовою агропромислового комплексу є сільське господарство. Другою його важливою галуззю є харчова і переробна промисловість. До неї належать галузі і підгалузі харчової промисловості (мукомельно-круп'яної, хлібопекарської, плодоовочево-консервної, цукрової, олійно-жирової, виноградарсько-виноробної, м'ясо-молочної, рибної та інших галузей). Третьою складовою частиною агропромислового комплексу є галузі промисловості, що виробляють для сільського господарства і харчової промисловості основні засоби виробництва.

Гармонійний і збалансований розвиток складових агропромислового комплексу базується на тісних технологічних, економічних і організаційних зв'язках між ними.

Агропромисловий комплекс України за виробничою ознакою складається з двох великих підкомплексів продовольчого і непродовольчого. Кожний із них має свою сировинну базу, галузі промисловості з переробки сировини, економічні зв'язки, ринки збуту продукції, але є основною складовою частиною агропромислового комплексу.

Аналізуючи структуру АПК України, можна зробити висновки щодо місця в ній м'ясо-молочного комплексу. Складовою частиною АПК є продовольчий комплекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодо-овочеконсервний, виноградно-виноробний (рослинництво), м'ясний, молочний, олійно-жировий (тваринництво). Проблеми розвитку продовольчого комплексу зумовлені передусім нестабільністю землеробства, зокрема коливанням погодних умов.

Тваринницький комплекс — один із найважливіших структуризованих, збалансованих і економічно розвинених. Він охоплює сукупність цілих галузей сільськогосподарського виробництва, харчової і переробної промисловості, які займаються виробництвом і переробкою продукції тваринництва. Він представляє собою великий комплекс галузей, що виробляють високопоживні, калорійні і дієтичні продукти харчування (м'ясо, молоко, яйця) та цінну сировину (вовну, шкіри, хутро та інші види продукції). Отже, розвиток тваринництва є однією із вирішальних умов підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.

Промисловою ланкою комплексу є різні галузі харчової і переробної промисловості, які у взаємозв'язку з галузями тваринництва утворюють спеціалізовані тваринницько-продуктовий комплекс.

Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясомолочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловості.

М'ясопромисловий підкомплекс — це один із найпотужніших спеціалізованих комплексів, формування якого зумовлено наявністю великої кількості поголів'я продуктивної худоби та птиці, призначеного для забою, високим рівнем розвитку м'ясо переробної промисловості, допоміжних та обслуговуючих галузей. У структурі умовного поголів'я продуктивної худоби переважає велика рогата худоба, значно менша частина свиней, овець, птиці.

Молочно-промисловий комплекс формується на базі розвитку молочного і молочно-м'ясного скотарства. Виробництво молока і молочних продуктів - один із важливих напрямів спеціалізації тваринницько продуктового комплексу України.

Молокопереробна галузь загалом є однією з галузей, що найдинамічніше та найстабільніше розвиваються: щорічний приріст ринку молока та молочних продуктів оцінюється на рівні 10-12% упродовж останніх років. Ємність цього ринку, залежно від оцінок, коливається в межах від 2,8 до 3 млрд гривень за оцінками 2007 року.

У молочному і молочно — м'ясному скотарстві формується спеціалізовані господарства з товарного виробництва молока, розведення племінної молочно-репродуктивної худоби, вирощування племінних; корів-первісток тощо. Складовою частиною комплексу є польове і лукопасовищне кормовиробництво, комбікормова і мікробіологічна промисловість.

Молочна промисловість — складова функціональна ланка молочнопромислового комплексу, її основні галузі маслопереробна, сироробна, виробництво сухого молока і молочних консервів тяжіють до сировинних зон, в виробництві на продаж незбираного молока до споживача. Майже 1/3 молока споживається у вигляді незбираномолочної продукції, решта переробляється на масло та інші молочні продукти. Важливим напрямком спеціалізації молочної галузі є маслоробний.

Оскільки протягом всього історичного періоду розвитку суспільства виробництво м'яса було і сьогодні залишається однією з провідних галузей сільського господарства, можна сказати, що м'ясопродуктовий підкомплекс має не тільки велике соціально-економічне, а організаційно-технологічне й політичне значення для національної економіки України. М'ясопродуктовий підкомплекс є водночас потужним джерелом розвитку тваринництва і побічних галузей, зокрема рослинництва, комбікормової, біохімічної, ветеринарної, переробної і харчової.

Також беззаперечною є важливість молокопродуктової галузі в агропромисловому комплексі України. На одному боці важелів стоїть трудомісткість молочного скотарства, на іншому — необхідність забезпечення населення молочними продуктами, а переробні підприємства — сировиною. Молокопродуктовий підкомплекс складається з виробництва, заготівлі, переробки молока та реалізації молочної продукції. Але економічні відносини в системі «виробництво-переробка молока» були складними і раніше, а в сучасних умовах вони ще більше потребують розвитку та вдосконалення.

У складі інтегральних АПК формуються спеціалізовані АПК, які включають усі підприємства й організації, інтегровані по вертикалі з метою виробництва, заготівлі, транспортування, переробки, зберігання і реалізації одного виду с/г продукції на ринку товарів. Основу формування спеціалізованих АПК становлять агропромислові цикли. Серед спеціалізованих АПК тваринницького напряму виокремлюють: м’ясопродуктів, молоко-продуктовий, птахо-продуктовий, рибо-продуктовий (за умови, що рибу виловлюють у ставках, озерах, водосховищах).

М'ясо-продуктовий комплекс включає виробництво м’яса та його промислову переробку на м’ясокомбінатах. М’ясокомбінати розташовані як на околицях великих міст, де вони спеціалізуються на виробництві сирого м’яса та варених ковбас, тобто продукції, що потребує негайної реалізації, так і в районах розвинутого тваринництва м ясного напряму зі спеціалізацією на виробництві копченостей та м’ясних консервів. Отож, при виробництві продукції, яка може зберігатись та транспортуватись на значну відстань, галузі тваринництва значно впливають на формування та розміщення АПК.

Тваринництво в Україні має зональний характер спеціалізації. Відповідно до цього склалась і певна спеціалізація переробних галузей легкої і харчової промисловості. На Поліссі природні умови сприяють розвитку тваринництва (молочно-м'ясне скотарство і свинарство). Це – Поліська агропромислова зона.

У Лісостепу, де родючі ґрунти і достатня зволоженість, переважає м'ясо-молочне скотарство і свинарство. Це – Лісостепова агропромислова зона.

У Степу на родючих ґрунтах при недостатній зволоженості сформувалась зона м'ясо-молочного скотарства. Це – Степова агропромислова зона.

Навколо великих міст і промислових центрів виникли приміські зони господарства, які спеціалізуються на виробництві молока і м'яса, яєць. Утворення приміських зон визначають не природні умови, а потреби населення міст у тваринницькій і плодоовочевій продукції. їх спеціалізація не залежить від природної зони.
У Карпатах і Криму (гірські і передгірні території) природні умови своєрідні, що позначається на особливостях господарювання. У Криму тваринництво має молочно-м'ясний напрям. У гірських районах випасають овець.
У горах Карпатах, на полонинах, випасають овець.
На Закарпатті переважаючими напрямами господарства є скотарство.

Використана література

  1. Гілецький Й. Географія: Економічна і соціальна географія України: Навч.Посібник. – Тернопіль, 2009. — 272 с.
  2. Кубійович В. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. – К.:Молоде життя, 1954-1989.
  3. Масляк П. О., Шищенко П. Г. Географія України: Підручник  – К.: Зодіак-ЕКО, 1996. – 432 с.
  4. Розміщення і спеціалізація сіль. господарства Української РСР – 1967.
  5. Товажнянський Л.Л.,  Казаков В.В., Гринь Г.І., Лісняк А.А. Тлумачний словник із сільськогосподарської екології — Харків: НТУ «ХПІ». — 2009. — 220 с.
  6. http://uk.wikipedia.org/wiki/
  7. http://uchebnik-online.com
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Друзі сайту

Guide-for-students © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz