Марина те Сергій Дяченки є лауреатами численних престижних нагород в області наукової фантастики. Практично кожен роман та деякі їхні оповідання отримували різні нагороди. Марія та Сергій Дяченки були визнані найкращими письменниками Європи, згідно з Європейським товариством наукової фантастики, на Євроконі 2005 року. Марина і Сергій говорять, що пишуть в жанрі «м-реалізму». Можливо, «м» походить від слова магія, але подружжя не пояснює значення цієї літери.

Я дуже люблю книги жанру фантастики. Тому, прочитавши про Марину та Сергія Дяченків, я зацікавилась їхньою творчістю. Особливо ж привертає увагу так званий «м-реалізм».

Марина та Сергій спочатку пишуть книги російською, а потім перекладають українською. На мою думку, Дяченки роблять це задля того, аби збільшити цільову аудиторію читачів, для того щоб їхні книги читали не лише українці, адже фантастика не має кордонів. Так сталося і з романом «Ритуал», який спочатку був виданий російською мовою у 1996 році, а через 10 років перекладений українською. Проте книга українською мовою, на відміну від російськомовного варіанту, що не отримав жодного призу, через місяць після виходу отримала спеціальну нагороду дитячого журі на "Книжковому форумі" у Львові.

У романі розповідається про дракона-перевертня, останнього з драконячого роду, двісті першого нащадка великого прадракона, який має здійснити ритуал, традиційний для його роду, - викрасти і з’їсти принцесу. Але головний герой – незвичайний дракон, він не може їсти людей. Бідолаха дуже нещасний, адже вважає себе виродком, недостойним нащадком свого давнього роду, де кожен дракон здійснював ритуал, тобто «досягав успіху в промислі». Але, якщо принцесу звільняв хоробрий принц, то у дракона не було підстав карати себе за нездійснення ритуалу. Тому головний герой вирішує обійти ритуал саме таким шляхом – викрасти вродливу принцесу і дочекатися визволителя-принца.

Проте дракон випадково викрадає не ту принцесу, що хотів, а принцесу Юту – не досить вродливу дівчину та ще й дуже норовисту. Він розуміє свою помилку, але безрезультатно продовжує чекати на принца. Поступово Юта знаходить з драконом спільну мову, більше дізнається про свого викрадача. Виявляється, що дракона звуть Арм-Анном, він дуже чуйний і благородний та ще й, що дуже незвично для дракона, пише вірші. Арм-Анн теж дізнається про Юту багато нового. Йому подобається, як вона грає на музичному інструменті, він проводить з нею багато вільного часу, катає на спині, показує печери з каледонячим пухом, навіть дозволяє заглядати в кімнату з пророцтвами. Вони стають близькими друзями,  між ними навіть з’являються якісь почуття.

Але Арм-Анн розуміє, що Юті не можна жити з драконом, що їй потрібен принц. І він свідомо, втілившись у людську подобу, підбурює принца Остина на поєдинок з драконом задля порятунку принцеси. Покірно схиливши голову під удари принца Остина, Арм-Анн дозволяє йому перемогти себе і забрати принцесу Юту. Задоволений принц відвозить Юту до себе у королівство і одружується з нею.   

Спочатку Юті дуже подобається бути королевою, дружиною Остина, який після смерті батька став королем. Але згодом вона розуміє, що Остин її не любить, що він врятував Юту лише тому, що кожен король Контестаріїї мав здійснити якийсь подвиг. Вона почувається нещасною, розуміє, що Остин її зневажає, починає сумувати за Арм-Анном.

Здавалося б, ритуал здійснено, але Арм-Анн не почувається щасливим. Він постійно згадує Юту, кожна річ у замку нагадує про неї, йому її так не вистачає. В чарівному дзеркалі Арм-Анн бачить, як король Остин домовляться з морським чудовиськом Юккою, щоб той зжер ненависну йому королеву Юту. Перед народом король аргументує це, як обов’язок, який Юта має здійснити задля порятунку своєї країни від жахливого чудовиська, адже воно хоче м’яса саме королеви.

Юту скували ланцюгами на скелі перед морем і залишили її так чекати світанку, коли з води з’виться Юкка і почне свою трапезу. Арм-Анн поспішає на допомогу і вступає у небезпечний поєдинок з морським чудовиськом. Він розуміє, що це може коштувати йому життя, адже Юкка раніше перемагав його пращурів. Але любов до Юти спонукає його це зробити і він перемагає жахливе чудовисько.

Дяченки показують, що перше враження може бути невірним, що не потрібно судити по зовнішньому вигляду та усталеним нормам. Так, навіть дракон може бути благородним, добрим і хоробрим, а принц навпаки – меркантильним, підлим, заздрісним і боягузливим. Також у творі розкривається ідея, що почуття кохання перемагає будь-які перешкоди на своєму шляху.

 У романі наявна велика кількість незвичайних, фантастичних елементів, що надають читачеві змогу поринути у світ казки. Цікавим мовним засобом виступає слово «горгулья», що замінює нецензурну лексику у розмовах та думках героїв. Я вважаю його чудовим новаторським рішенням Дяченків, що дозволяє водночас емоційно забарвити текст, але й дотримуватись цензури так, що текст можуть читати навіть діти. Ще одну родзинку твору становлять короткі, влучні вірші, які нібито написав Арм-Анн, що стоять на початку кожної нової глави.   

Моє враження від твору позитивне. Авторам вдалося розглянути тему викрадення драконом принцеси під новим кутом, а завдяки постійним кульмінаціям підтримувати інтерес читача до твору. Отже, роман «Ритуал» заслуговує на почесне місце серед української фантастики.